Яка притишена печаль!
Громово стукає наручний дзигар
І чути, як тече по венах кров.
* * *
Читаю верстку збірочки своєї,
Шукаючи ту помилку найбільшу,
Яку ніхто ніколи не помітить.
* * *
Немає плакати за чим,
Та є про що мовчати…
* * *
Яка постійність!
Мій старий годинник
Показує один і той же час –
Хвилину смерті друга,
Що колись
Подарував мені
Оцей годинник.
* * *
В другому житті
Обов’язково буду собакою:
Видивлятиму
В тисячнім натовпі
Найсамотнішу в світі
Людину,
Щоб її ощасливити…
* * *
Така задовга пауза –
Я встиг у ній
Цілісіньке життя прожити.
* * *
Перевернувся світ –
Мене повчають:
Негідник – гідності,
Злодюга – чесності,
А дурень – розуму…
Складаю іспити.
* * *
Дочка з Феодосії
Телефонує мені –
За голосом Лесі
Вчуваються шепоти
Моря…
* * *
Сльоза сльозу
Ніяк не здожене…
Між ними – сонце!
