Виганяють доньки з дому,
Проганяють за межу,
Непотрібну вже нікому,
Хоч і рідну, та – чужу…
Катерино, Катерино,
Пралюбов моя свята,
Тополино-сокорино
Зажурилися літа!
Як ми, Господи, цнотливо
Дотикались-береглись.
Катерино-диво-сниво
Найщасливіше колись!
Непотрібну більш нікому,
Виганяють, мов чужу…
Плаче слово…
Що ж по всьому
Я, відторгнений, скажу?!
