Я Рибаса пригадую слова:
“Хто хоче свята – той діждеться свята,
Коли душа заплаче й заспіва,
Ніким не клята і нічим не м’ята”.
І що ж?! Тарас Михайлович правий…
Оплакуючи втрати, я святкую
Свою надію,
Віру в день новий
І про майбутнє просто метикую:
Можливо, буду битий ще не раз,
Зазнаю і безчестя, і огуди,
Та серце, скам’яніле від образ,
Не винесу зобиджено на люди.
Свою біду в мовчання переллю,
Приколишу печалі, пригойдаю,
А свято особисте розділю
Між друзями.
І Рибаса згадаю.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Як рубали мою тополю
- Попередній вірш → Іван Низовий – Зелені ночі і зелені дні
(Оцінок ще немає)