Зустрінь мене, кохана, на вокзалі,
Вернувсь з боїв, як дід твій, посивілий.
Нема на грудях орденів-медалей…
Ти що? Не плач! Ти ж бачиш, я вцілілий.
Не треба сліз, всміхнись мені, кохана,
Це тільки рана, в тебе я везучий!
А до мого товариша Івана
Прийшов кінець трагічний й неминучий.
Так добре в нас, звикатиму до тиші,
У вухах ще гримлять ворожі залпи.
Ну все, не плач, ти ж бачиш, тут я, вижив!
Радію я, що є кому стрічати.
Твої листи мені там гріли душу,
Давали сил не втратити надії.
Вцілілий я тому, що вижить мусив,
Хто, як не ми, відновимо руїни.
Щасливий я, є щастя, що вернувся,
Що можу я усіх вас обійняти!
Але той жах не зникнув й не забувся,
В таких, як я, кидали там гранати.
Зустріньте нас, утомлених, вцілілих.
Мир бережем високою ціною…
Вернулись ми з ворожого прицілу,
Із тих боїв, що ще не звуть війною.
