Леся Українка – Мрії: Вірш

У дитячі любі роки,
Коли так душа бажала
Надзвичайного, дивного,
Я любила вік лицарства.

Тільки дивно, що не принци,
Таємницею укриті,
Не вродливі королівни
Розум мій очарували.

Я дивилась на малюнках
Не на гордих переможців,
Що, сперечника зваливши,
Промовляють люто: “Здайся!”

Погляд мій спускався нижче,
На того, хто, розпростертий,
До землі прибитий списом,
Говорив: “Убий, не здамся!”

Не здававсь мені величним
Той завзятий, пишний лицар,
Що красуню непокірну
Взяв оружною рукою.

Тільки серце чарувала
Бранки смілива відповідь
“Ти мене убити можеш,
Але жити не примусиш!”

Роки любії, дитячі,
Як весняні води, зникли,
Але гомін вод весняних
Не забудеться ніколи.

Він, було, мені лунає
У безсонні довгі ночі
І єднається так дивно
З візерунками гарячки:

Мріє стеля надо мною,
Мов готичнеє склепіння,
А гілки квіток сплелися
На вікні, неначе грати.

Од вікна до мене в хату
Червонясте світло впало, —
Чи то вуличнеє світло,
Чи то полиски пожежі?

Що се так шумить невпинно?
Навісний, безладний гомін!
Чи в крові гарячка грає,
Чи війна лютує в місті?

Чи се лютий біль у мене
Тихий стогін вириває,
Чи то стогне бранець-лицар,
Знемагаючи на рани:

“Хто живий у сьому замку?
Хто тут має серце в грудях?
Другом будь, зійди на вежу,
Подивись на бойовисько!

Подивись на бойовисько,
Хто кого перемагає?
Чи над лавами ще в’ється
Корогва хрещата наша?

Коли ні,— зірву завої!
Хай джерелом кров поллється,
Будь проклята кров ледача,
Не за рідний край пролита!

Ні, я чую наше гасло!
Ось воно все голосніше…
Зав’яжіть тісніше рани,
Шкода кров губити марне!..”

Так дитячі мрії грали
Між примарами гарячки.
А тепер? — гарячка зникла,
Але мрії не зникають.

І не раз мені здається,
Що сиджу я у полоні
І закута у кайдани
Невидимою рукою,

Що в руці у мене зброя
Неполамана зосталась,
Та порушити рукою
Не дають мені кайдани.

Глухо так навколо, тихо,
Не шумить гарячка в жилах,
Не вчувається здалека
Дикий гомін з бойовиська.

Так і хочеться гукнути,
Наче лицар мрій дитячих:
“Хто живий? Зійди на вежу,
Подивися наокбло!

Подивись, чи в полі видко
Нашу чесну короговку?
Коли ні, не хочу жити,
Хай мені відкриють жили,

Хай джерелом кров поллється,
Згину я від згуби крові.
Будь проклята кров ледача,
Не за чесний стяг пролита!..”

Аналіз вірша “Мрії” Лесі Українки

Твір написаний у 1897 році в Ялті. Авторка перебуває у розквіті молодості, їй всього 26 років, проте вона почувається розбитою через прогрес своєї хвороби. Саме тому вона пише твори, у яких показує альтернативний погляд на життя ‒ від людини, якій життя завдало поразки, проте не зламало її духовно. Поезії характерний глибокий психологізм і тонке розуміння тих людей, імен яких в історії практично не залишилося, адже історію писали переможці.

Головна ідея твору ‒ уславлення сили людського духу, якого неможливо зламати грубою фізичною силою. Вторинна ідея ‒ людина має присвячувати свої найкращі пориви своїй батьківщині. Ця ідея розкрита в фразі пораненого полоненого лицаря ‒ «Будь проклята кров ледача, Не за рідний край пролита!». Є у цій поезії і ще одна ідея ‒ мрія про відродження України. Цю ідею показує лірична героїня, що фактично тотожна самій Лесі Українці, запитуючи наприкінці віршованого твору: «Подивись, чи в полі видко Нашу чесну короговку?».

Автор структурно ділить вірш на кілька частин. На початку і в кінці показане життя ліричної героїні, її мрії й ідеї. В середині твору ‒ розповідь про тих героїв, які виявилися для ліричної героїні зразком стійкості і вірності своїм ідеалам ‒ пораненого переможеного лицаря й захоплену силою жінку. Обоє персонажів попри свою очевидну поразку продовжують чинити опір.

У творі використані такі художні засоби:

• Епітети ‒ «кров ледача», «дитячі мрії», «корогва хрещата», «вродливі королівни», «красуня непокірна», «пишний лицар»;
• Повтори ‒ «будь проклята кров ледача»;
• Алітерація ‒ в описі страждань пораненого лицаря часто повторюється звук «р», який підкреслює твердість намірів.

Присутня у вірші низка символів:

• Вода ‒ швидкоплинне життя;
• Лицар ‒ служіння й самопожертва;
• Кайдани ‒ неволя, обмеженість можливостей;
• Корогва ‒ нескореність, існування держави, державність.

Авторка протиставляє життя та ідейні, духовні цінності. В поезії продемонстровані такі цінності, як кохання і вірність коханню, коли красуня заявляє переможцю, що її можна вбити, але неможливо примусити жити. Поранений лицар проявляє вірність своєму війську і своїй державі навіть у полоні і втрачає бажання жити, якщо його військо одержить поразку в битві. Власні рани болісні його менше турбують, ніж доля друзів на полі бою. Життя для авторки ‒ це просто спосіб служіння й боротьби.