Леся Українка – Слово, чому ти не твердая криця: Вірш

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так гостро іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…

Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Аналіз вірша “Слово, чому ти не твердая криця” Лесі Українки

Вірш написаний у 1896 році й увійшов до збірки «Думи і мрії». Твір автобіографічний ‒ лірична героїня фактично ототожнюється з самою поетесою. Він є яскравим виявом громадянської лірики, що вказує на те, наскільки небайдуже життя поневоленого і зневіреного у майбутньому народу хворій і слабкій тілесно ліричній героїні.

Головна ідея твору ‒ уславлення слова як духовного начала, яке призведе до зрушень у суспільстві. Вторинна ідея ‒ важливе значення слова у передачі інформації та ідей від людини до людини, від поневоленого до месника, від покоління до покоління («ми не повинні загинуть обоє!»). Нарешті, третя ідея висловлена наприкінці твору ‒ заради добра свого народу, боротьби проти тиранів і поневолювачів сильний має взяти зброю з рук слабких і стати до боротьби.

Вірш написаний в формі риторичного звернення до співрозмовника, яким є уособлення слова.

Для розкриття ідеї поетеса використала такі художні засоби:

• Персоніфікація ‒ слово ніби оживає і є повноцінним свідомим слухачем;
• Епітети ‒ «вражі», «твердая», «гострий», «безжалісний» ‒ і це епітети тільки з першої строфи;
• Повтори ‒ звернення «слово» повторюється двічі, слово «зброя» у різних варіантах вжите 4 рази;
• Антитеза ‒ «іншим на радість, на смуток мені»;
• Алітерація ‒ насиченість сонорними звуками «р» («твердая», «криця», «зброя», «гостра», «іскриста», «брязне») надає словам рішучості і твердості.

Динамічності розповіді додає віршований розмір дактиль та суміжне римування.

У творі використані такі символи:

• Меч ‒ сила, боротьба, готовність відстоювати свої інтереси, рішучість;
• Кайдани ‒ неволя;
• Серце ‒ чутливість, вразливість, доброта;
• Кров ‒ символ спорідненості, вразливості;
• Твердиня ‒ влада, насаджена силою.

Вживання архаїзмів у вірші («твердиня», «вражі») вказує на те, що ліричній героїні болять застарілі проблеми, тобто вона прагне боротися з усталеною несправедливістю. Той факт, що мова йде про протистояння системі, демонструє й фраза «піде луна по твердинях тиранів» ‒ боротися доведеться не тільки тут, тиранія розповсюджена.

Провідним образом у вірші є метал. З нього зроблена і зброя, і кайдани, і слово, яким володіє лірична героїня, характеризується як «гартоване». Металева зброя ідеалізується ‒ «криця серед бою … іскриться». Мову, як зброю поетеси, лірична героїня «вигострить», «виточить» ‒ і таким чином підкреслена сила слова.