В цьому році зима не вдягала білої свити.
Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.
Пошукала, поплакала… Що ж робити? —
Бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав.
Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем, несла сум’яття вітрів.
Все збиралась на силі, та не встигла огледіться,
Як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів.
Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись об каміння берегове…
І нарешті по Одрі — темній, широкій —
На останній крижині самотня чайка пливе.
— Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря?
Чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.
А крижина тонка. А крижина майже прозора…
Ну, а що, як її підмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?
затріщить і відломиться… Піде вода кругами…
— Дивна людино! Я ж маю крила,
Нащо крилатим ґрунт під ногами?
Аналіз вірша “Чайка на крижині” Ліни Костенко
Вірш є складовою частиною однойменної поеми ‒ «Чайка на крижині», яка складається з пʼяти частин. Кожна частина сприймається як окремий вірш, проте в композиції вони створюють сюжет. Написана була ця добірка під час перебування у Польщі, куди поетеса поїхала за коханим чоловіком і де страшенно сумувала за Батьківщиною.
Загалом поема присвячена відданості Батьківщині, але даний конкретний вірш оспівує силу людини і її готовність зустріти призначення. Твір належить до філософської лірики.
Головна ідея ‒ людина повинна знати, що на всі випробування їй дано досить сил і ресурсів.
У вірші через явища природи й образи птахів показаний душевний стан ліричної героїні.
У творі використані такі художні засоби:
- Персоніфікація ‒ «зима не вдягала», «лютувала», «стелила рядно», «сперечалась», «збиралась на силі», крижині «удержать несила», білу свиту «хтось крав» (сніг розтавав), «проснулись дерева»;
- Паралелізм ‒ образ зими уособлює чужі землі, сама лірична героїня співвідносить себе з чайкою, що відбилася від зграї пливе на холодній і ненадійній крижині до моря;
- Повтори ‒ «крижина», «ну, а що»;
- Епітети ‒ «біла», «стара», «зівʼяла», «тонка», «прозора», «дивна», «самотня»;
- Метафора ‒ «сумʼяття вітрів», свита «стара із зівʼялих трав»;
- Протиставлення ‒ біла свита і «стара».
Наявні у творі такі символи:
- Зима ‒ холод, самотність;
- Чайка ‒ людина на чужині;
- Крила ‒ впевненість у власних силах, натхнення, творчість, нові можливості, а головне ‒ можливість у будь-який момент думками чи тілесно повернутися на Батьківщину. Цей символ, до речі, присутній і в інших творах Ліни Костенко, зокрема й інших складових цієї ж поеми;
- Крига ‒ ненадійна опора. Лід протягом твору змінюється ‒ він нібито надійний, потім темніє, кришиться, залишається тонка й прозора крижинка. Ймовірно, у даному випадку лід є ще й символом кохання ліричної героїні, яке поступово тане й одного дня настане момент, коли воно не втримає її на воді, що несе чайку до моря ‒ себто на чужині. І лірична героїня, спостерігаючи за птахою, розуміє, що вона прагне повернення на батьківщину, до родини;
- Каміння ‒ страшні ризики і перешкоди;
- Зівʼялі трави ‒ почуття, що з природних причин відходять у минуле;
- Річка, потік ‒ життя, час, який спливає.
Вірш написаний у формі діалогу людини й птаха, який по суті є внутрішнім діалогом самої ліричної героїні.
