Ліна Костенко – Кольорові миші: Вірш

Давно,
іще в шістсот якомусь році,
ну, цебто більш як три віки тому,
коли носили шпаги ще при боці
і розважали стратами юрму,
коли відьом палили при народі,
коли наук не знали ще ладом, —
кажу, давно, кажу, у Вишгороді
підсудна Анна стала пред судом.

Було тій Анні, може, десять рочків,
Її привів розлючений сусід.
Багряне листя, кілька тих листочків,
останнє листя із кленових віт
було на стіл покладене, як доказ,
і шаруділо тихо на сукні.
Осіннє сонце, яблуко-недоквас,
стояло в голих кленах у вікні.

І той сусід сказав тоді у тиші:
— Панове судді! Я її привів.
Вона робила… кольорові миші
з оцих ось жовтих і сухих листків.
Ото складе листочок до листочка,
два рази хукне — так і побіжать.

У мене діти, в мене син і дочки,
у них цяцьки так жужмом і лежать.
Вони були нормальні і здорові,
а ця чаклунка збила їх з пуття.

Вночі їм сняться миші кольорові.
Од тих мишей немає нам життя!

Тоді суддя в судейській чорній мантії сказав:
— Життя — це справа без гарантії.
Чаклунок ми караєм по закону.
Перехрестіться, пане, на ікону.
Скажіть суду: вона із димаря
вночі літала чи згасила зірку?
Чи вам ті миші згризли сухаря,
а чи прогризли у підлозі нірку?

Сусід сказав, що миші ті якраз
такої шкоди не чинили зроду,
що в господарстві наче все гаразд,
а йдеться швидше про моральну шкоду.

Суддя спитав: — Вони на вас гарчать?
— Та, — каже, — ні. Але вони яскраві. —
Два рази хукнув писар на печать.
Сиділа тихо дівчинка на лаві.

Був сірий день. І сірий був сусід.
І сірий стіл. І сірі були двері.
І раптом нявкнув кольоровий кіт.
Залив чорнилом вирок на папері.

Аналіз вірша “Кольорові миші” Ліни Костенко

Серед поетів-шістдесятників образ кольорових речей і істот, що були протиставлені сірим людям чи іншим істотам, сірому життю й сірій буденності, був доволі розповсюджений. Цей вишуканий зразок філософської лірики присвячений праву на розмаїття, адже в Радянському Союзі уніфікації людей приділяли дуже велике значення, а будь-які відмінності, таланти, неправильні думки, демонстрація національного коріння могли призвести до великих неприємностей. Написана поема у 1989 році ‒ за 2 роки до Незалежності. Проте треба памʼятати, що тільки у 1985 році у тюрмі був закатований за свою творчість Василь Стус.

Головна ідея твору ‒ бути відмінним можна і якщо відмінність нікому не завдає шкоди, то покаранню вона не підлягає.

Сюжет поеми ‒ у стародавні часи (коли «розважали стратами») до суду притягнули 10-річну дівчинку Анну, яка робила з осіннього листя справжніх кольорових мишей і дарувала їх в якості іграшок іншим дітям. У ході судового розгляду стає зрозумілим, що миші ніякої шкоди господарству не завдавали, проте якийсь вирок суддя вигадав. А суть вироку залишилася невідомим, бо кольоровий кіт залив вирок чорнилом, який вигадали за покарання сірі люди.

Структура твору:

• Експозиція ‒ опис звичайного життя у Вишгороді 300-річної давності;
• Завʼязка ‒ звернення сусіда до суду;
• Кульмінація ‒ очікування вироку;
• Розвʼязка ‒ кіт зіпсував вирок.

У творі використані такі художні засоби:

• Протиставлення ‒ сірі люди протиставлені кольоровим мишам;
• Повторення ‒ «коли», «кажу», «Анна», «осіннє», «сірі»;
• Епітети ‒ «багряне», «осіннє», «кленове», «сірі», «кольорові», «яскраві»;
• Метафора ‒ «залив чорнилом вирок».

Для розкриття ідеї використані такі образи:

• Анна ‒ маленька чемна дівчинка, яка не робила нічого поганого;
• Сусід ‒ людина, яка боїться, сіра й обмежена;
• Суддя ‒ максимально обʼєктивний, проте обмежений чинним законодавством;
• Діти сусіда ‒ малюки, у яких завдяки мишам прокидається індивідуальність, вони перестають бути байдужими;
• Кіт ‒ яскравий, волелюбний, не обмежений ніякими умовностями.

Символічно, що кольори у сірий світ приносить осінь (природне явище, тобто авторка вказує, що яскравість, індивідуальність ‒ це природно й нормально), дитина, яка не має злого умислу, кіт ‒ символ волелюбності.

Поема написана в формі розповіді, а оповідачем виступає, вочевидь, людина похилого віку, що помітно з особливостей мовлення з частими повтореннями.

Твір увійшов до збірки «Давно».