У Голосієве піду,
Де блиск озер і шепіт сосон,
Де молода чаїться осінь,
Сховавшись за крислатий дуб.
Шепочуть трави: відпочинь.
Голівки посхиляли квіти…
Чому б їм сонцю не радіти?..
Мені печалитися — чим?
Пора рушати. Що ж, прощай,
Мій материк надій тривожних,
Я їду. Так не їде кожен…
Та все ж я — од Дніпра ручай!
- Наступний вірш → Микола Дмитренко – Згасає зелень
- Попередній вірш → Микола Дмитренко – Поміж людей стрічаю пісню
(Оцінок ще немає)