Павло Тичина – Не бував ти у наших краях: Вірш

Не бував ти у наших краях!
Там же небо — блакитні простори…
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б’ється і б’ється в грудях…
Не бував ти у наших краях.

Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся? —
Єсть там люди — й зросли у степах,
Що не люблять, не вміють ридати.
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах… —
Не бував ти у наших краях.

Аналіз вірша “Не бував ти у наших краях” Тичини

Вірш опублікований у 1924 році і цей рік вважається роком його написання. На той момент Павло Тичина переїхав з Чернігівщини у Харків, що був тоді столицею України, і розпочинає нове творче життя у статусі редактора журналу «Червоний шлях». Це дає йому можливість творчого самовираження, але й ностальгію за рідним краєм.

Твір належить до жанру пейзажної та патріотичної лірики.

Головна ідея вірша ‒ возвеличення краси природи й гармонійного існування людини у цій природі. Вторинна ідея ‒ заклик до оптимізму та моральної стійкості.

Ліричний герой звертається до невідомої особи, розповідаючи про свою Батьківщину і людей, які там живуть.

Структурно вірш складається з двох частин. У першій описується винятково краса природи і є легкий натяк на те, що тут живуть величні люди. Свідченням присутності людей, окрім власне ліричного героя, є могили. І велич могил вказує на духовну велич тих, хто тут похований ‒ і тих, хто поховав цих людей.

Друга частина вірша присвячена людям і сприйняттю людини через образ природи. Ліричний герой спілкується зі співрозмовником та протиставляє йому, очевидно, столичному жителю, простих, сильних і оптимістичних мешканців села, які не вміють і не хочуть ридати. Сила духу підкреслюється піснею, яка звучить під час найбільш важких робіт, яскравим зразком чого є орання нивки.

Емоційність власне ліричного героя проявляється у першій частині вірша і підкреслюється рясним використанням означальних займенників «сам» і «весь» і перерахуванням широкого спектру емоцій ‒ «тремтиш» (очевидно, від хвилювання), «смієшся», «ридаєш».

Структурний поділ підкреслюється повторенням фрази «Не бував ти у наших краях».

У вірші використані такі художні засоби:

• Повтори ‒ «Не бував ти у наших краях», «бʼється і бʼється»;
• Гіпербола ‒ «могили, як гори»;
• Епітети ‒ «блакитні», «веснянії»;
• Протиставлення ‒ «Не вміють ридати» і «бачу… в сльозах».

Посилює протиставлення емоційного настрою співрозмовника ліричного героя і людей з його Батьківщини узагальнення ‒ «завжди в сльозах» і «не вміють ридати».

Динамічності та емоційності віршу додають частки – «ах», «ж», прислівник «ген-ген».

Автор використав складну систему римування. У кожній частині вірша перші 4 рядки заримовані кільцевою римою, друга 4 рядки ‒ паралельною, при цьому повтори закільцьовують і обидві частини вірша, і весь твір. Це надає віршу особливої мелодійності та пісенності.

Твір входить до збірки «Вітер з України».