Накувала мені зозуля
Довгих ро́ків на цій землі,
А навіщо мені довгі ро́ки?
Та не знала, що не люблю я,
Коли щось там пророчать мені,
Я завжди робив сам свої кроки.
Нагадала колись ворожка
Величезного щастя мені,
Мабуть, думала, буду я радий…
Нагадала, бо взяла гроші,
І горіти їй у вогні, –
Не живуть разом гроші і правда.
Посміялися добрі люди:
«Захотілося волі йому!
Захотілося крил і до неба,
Сам не знає, чого він хоче!
Хай живе, як живе́мо ми всі,
І співає пісень, тих, що треба».
А вольному – вольная воля,
А спасенному грішнику – рай,
Все, що в житті зробив ти,
За собою не забирай,
Тільки, коли ти потрібен,
Тоді сила б’є через край,
А, інакше, для чого та воля?
А, інакше, для чого той рай?
