Дивився з вежі
На темний бір,
Там слід ведмежий
І вовчий зір.
Там бродять тури
У далині.
А дуб похмурий
Ковтає дні.
Дививсь і зброю
Стиснув хутчій.
Соколів двоє
Враз не плечі.
Бичача шия,
Мов камінь крик.
Не Візантія —
До степу звик.
Залізна шкіра,
Серце тверде —
На роги звіра
Не попаде.
О Мономаше!
Ти не навчай,
Що щастя наше —
Покора й рай.
Зійдуть на попіл
Бліді ченці,
А спис і сокіл
В твоїй руці!
Гримить відвага
На всі віки —
Той крик варяга,
Той стиск руки!
