Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з’їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в тріву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять,—
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!
На українських нивах, на російських,
На білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яко зерно! росиця! —
Ну як же не сіять?
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…
І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
(5 оцінок, середнє: 4,40 із 5)
Тут захоплення автора неба чистої блакиті, красою життя та великою вірою. Сліпуча краса неба, сонця. Погляд автора не міняється, не боїться жодних проблем на будь-якому кроці.
Як стерджують мовознавці, в оригіналі, який совєцька цензура переписала на свій лад, замість “червоних українців” були “незламні українці” .
Замість Тевтоніє” – “Московіє” – і так далі…
Вони хотіли вбити наш дух. Але ми таки незламні і ми переможемо потвору-московію!!!
Московіє! Мене ти пожирала,
Вбивала як моїх дочок, синів..
На українських нивах, на безкрайніх,
Вас дуже я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг російських,
вбивайте без жалю!
Рашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Отак справді було написано… І так краще…
Так, звісно краще!
Але, на жаль, ніякого підтвердження не має, що оригінал дійсно такий, як ви написали. Хоча Московія – чудово замінюється на Тевтонію