Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з’їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в тріву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять,—
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!
Па українських нивах, на російських,
па білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яко зерно! росиця! —
Ну як же не сіять?
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…
І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Аналіз вірша “Я утверждаюсь” Тичини
Прекрасним прикладом патріотизму та мужності є вірш Павла Тичини — Я утверждаюсь. Твір був написаний в 1943 роках в період Другої світової війни. В цей час був переломний момент боротьби, тому письменник вирішив своєю лірикою підтримати бойовий дух та показати ненависть до ворога. Вірш був присвячений визволенню Києва.
Основною творчою темою є засудження тієї жорстокості, яка відбувалася з людьми. Війна — це подія, де немає переможців через те, що кожен щось втрачає особисте та найдорожче. Тичина писав цей твір від першої особи, де слова автора йдуть від поета та народу, якому болить за людство та жорстокість фашистів.
Не дивлячись на те, що вірш зображає болість, переживання та страждання, письменник твердо показав свою позицію і непереборність нації. Центральну позицію займає бажання бути вільними, незалежними та сильними. Тичина знає, що ворог буде переможений, а поранена країна ось-ось почне нове щасливе життя.
Твір передає неймовірно сильні емоції готовності до бою за своє життя, свободу та країну. Недарма поезію називають віршем-клятвою про безсмертя українського народу. Автор неодноразово підкреслював, що він і є народ.
Чому ця поезія мала фундаментальне значення для народу? Насправді все дуже просто. Війна — це страшний період в житті кожної людини. Ти не знаєш чи станеться щось з тобою, чи виживеш ти, чи буде перемога за твоєю країною. Кожна особистість доходить до стану, коли їй не хочеться нічого, немає ні надії, ні віри в краще. Тичина, в свою чергу, бувши в евакуації з іншими письменниками, дуже переживав за всі ці події, які відбувались на його землі. Тому для того, щоб підтримати бойовий дух народу, він вирішив написати цю поезію.
Своєю впевненістю він переконав кожного, що перемога за нами, а така нація ніколи не вимре. Лірика послужила справжньою мотивацію та вірою в майбутнє. Саме такі слова мужності та переконаності з нетерпінням чекав народ. В поезії можна відчути емоції боротьби, ненависті, войовничості та єдності поета з народом. Тичина зміг повністю передати всі відчуття у творі. Тож, «Я утверждаюсь» має фундаментальне значення в українській історії та літературі.
Тут захоплення автора неба чистої блакиті, красою життя та великою вірою. Сліпуча краса неба, сонця. Погляд автора не міняється, не боїться жодних проблем на будь-якому кроці.
Як стерджують мовознавці, в оригіналі, який совєцька цензура переписала на свій лад, замість “червоних українців” були “незламні українці” .
Замість Тевтоніє” – “Московіє” – і так далі…
Вони хотіли вбити наш дух. Але ми таки незламні і ми переможемо потвору-московію!!!
Московіє! Мене ти пожирала,
Вбивала як моїх дочок, синів..
На українських нивах, на безкрайніх,
Вас дуже я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг російських,
вбивайте без жалю!
Рашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Отак справді було написано… І так краще…
Так, звісно краще!
Але, на жаль, ніякого підтвердження не має, що оригінал дійсно такий, як ви написали. Хоча Московія – чудово замінюється на Тевтонію