Ніч квочкою сідає над полями.
Так захисно, так добре під крильми.
Журчить потік, як казка мами…
Кохана, обійми!
Десь, нічліжани ватру запалили.
Снується спів, як нитка золота:
Пустує вітер шовкокрилий…
Кохана, дай уста!
Десь перепел дзвінком скликає діти,
Десь коси трав розчісує деркач.
Виходить місяць — шлях освітить…
Коханочко, не плач!
