Простягає до неба місто
Куполами своїх церков,
Щиросердно, світло, врочисто
Із землі неземну любов.
Зі святинь, що творили з любов’ю,
За яку проливалася кров.
І вони святилися кров’ю,
Щоб жила на землі любов.
Я підношу серце до неба
У красі молитовній оцій,
У любові, мій Боже, до Тебе,
Світе мій, Світе мій!