Над озером передвечірньою порою
Прощальне сонце осяває кожну річ.
Кигиче сумно чайка над водою.
За обрій день іде — у ніч…
І біла чайка тужно плаче,
Води торкаючи крилом…
А в далині пливе неначе
Хтось у човні, з одним веслом.
- Наступний вірш → Світлана Кузьменко – Перевтілення
- Попередній вірш → Світлана Кузьменко – Слово, одне-єдине
(Оцінок ще немає)