Пропливали роки життєвою дорогою.
Все чекалося ніби на справжнє щось.
Допливли вже й до краю дороги довгої,
А він все ще чекав і чекав чогось.
Повідходили друзі-ровесники в засвіти.
Пізня осінь у нього, за нею — зима.
А воно замість того, щоб якось покращати,
Сталось так, що й душі відвести з ким нема.
Не приходить ніхто поділитись розмовою
Про те спільне, що час їм на пам’ять лишав.
Розмовляють онуки нерідною мовою.
Від чужого навколо — втомилась душа.