Аквамаринове небо південне —
Інакше від неб, що я знаю, усіх —
Так низько до моря: краса небуденна
Віками голубить людей тут своїх —
Смуглявих чорнявців, ізвіку-ізроду.
В ритмічному танці, як юність, легкі,
Під звук тулумбасів, на лоні природи
Танцюють-співають чорнявці стрункі,
Як море вдаряє у берег ритмічно.
Вітрами похилені пальми при нім…
Усе — що навколо, здавалось, навічно
З’єдналось у ритмі величнім однім.