Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали.
Неначе й справді розійшлись!..
Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
А меж людьми ж вони жили!
Подай же й нам, всещедрий боже!
Отак цвісти, отак рости,
Так одружитися і йти,
Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба
Любов безвічную, сугубу
На той світ тихий принести.
Аналіз вірша “Росли укупочці, зросли” Шевченка
Твір написаний у 1860 році ‒ менш ніж за рік до трагічної смерті поета. Тарас Шевченко, який був улюбленцем жінок замолоду, вважався красенем і денді, не зміг влаштувати своє особисте життя. Повернувшись з десятирічної військової служби, він спробував одружитися, проте його обраниця ‒ Ликерія Полусмак (Полусмакова), якій він присвячував вірші, писав її портрети, що дійшли до наших днів, такого залицяльника не оцінила.
Поет відчуває страшну самотність і розуміє, що тихе, спокійне родинне гніздечко ‒ це саме те, що насправді потрібно людині для щастя. У результаті суму й роздумів зʼявляється цей вишуканий зразок інтимної лірики.
Головна ідея твору ‒ возвеличення любові і взаємопорозуміння. Вторинна ідея ‒ кожна людина має шукати для себе пару у своєму колі, серед тих, хто її розуміє. По суті, саме простота, наївність і малоосвіченість Ликерії Полусмак стала на заваді щастю поета. З часом вона усвідомила, наскільки велика людина була біля неї і до останнього подиху доглядала за могилою Тараса Шевченка.
Структурно вірш складається з двох строф. У першій автор описує життя героїв, а друга є зверненням до Бога з проханням посилати саме таку любов людям.
У вірші використані такі художні засоби:
- Епітет ‒ «всещедрий», «тяжка», «тихий», «безвічна», урочистість звернення до Бога підкреслюється красивими і яскравими епітетами;
- Протиставлення ‒ «розійшлися ‒ зійшлись»;
- Повторення ‒ «на той світ тихий»;
- Алітерація ‒ насиченість звуками «с» та «х» робить звучання тексті більш інтимним, довірливим, схожим на шепіт;
- Звернення до Бога.
Використання зменшувально-пестливої лексики робить викладений текст більш теплим і ніжним.
У творі, крім ліричного героя, присутні два образи ‒ чоловіка й жінки. Проте жоден із них не показаний окремо, ліричний герой описує їх винятково як пару. Це підкреслює міцність стосунків.
У творі присутні символи цвітіння (юності, молодості) дороги (життя), домовини (смерті).
Автор не заперечує, що описана у творі родина переживала різні часи ‒ і радісні, і тяжкі. Проте пара змогла зберегти теплі почуття і пронести любов через усе життя. Запорукою цього є зосередження на своїх стосунках, а не на впливі сторонніх людей («А меж людьми ж вони жили!»), невинність один перед одним ‒ щирість, незрадливість. Цікаво, що протиставляються таким стосункам почуття яскраві й темпераментні ‒ з плачами й воплями.
