1
Ти мені сказала, що три дні
тому між літаючого листу
бачила смереку на груні:
на боках — від моху — попелисту.
Ти мене покликала: ходім!
Бо її відбиток зяв в плесі.
Може, злі вітри у танці злім
вирвали з корінням і понесли,
а з-під хмари кинули в строми,
вихору здійнявши золотисту,
смеречину з гострими грудьми
на боках — від моху — попелисту.
Я кричу: не йди по сліду тім —
вдариш серце в золотій покрові!
Гостра бартка в розмаху страшнім
так відтяла віти смерекові,
ніби хтось в останню мить не зміг
бартку ту в чоло моє ввігнати.
Навіть якщо завтра йтиме сніг,
де на цій землі колядувати?
2
Сніг усе ж пішов.
Не йшов, а біг,
бо недовго — з хати і до хати.
Брав я слід, як пес.
Твій страх стеріг.
Я знайду,
кому колядувати.
Все ж був сніг як сніг —
як плоть жива,
що співа під хвоєю й смолою.
В чорну ніч
між зорями Різдва
коник і ягня стоять з тобою.
