О, скажіте, добрі люди,
Що зі мною буде?
Чи без серця можна жити,
Гори ці любити?
Бо від жалю,
Від печалі
Тріскає воно,
Що в віконцях
Сяйва сонця
Вже нема давно;
Що тумани
Виїдають
Очі, без сумління,
Що простори,
Дикі гори
Родять лиш каміння;
Що без пана
Бог отарам
Не уділить паші…
Що долини
Й полонини
“Наші” та… не наші!
1923/1952
