Ой, світи-же, місяченьку,
Засвіти до хати,
Хай побачу з-під віконця,
Чи заснула мати.
Як заснула моя ненька,
Вийду я на межу,
І миленькому свойому
Хоч рукав змережу.
Не рукав — то хоч ошийник
На його сорочку,
За солодкі поцілунки
На ґруні-горбочку.
— Ой, чому ж тобі, дівчино,
З хати утікати?
— Бо його не любить батько,
Не злюбила й мати.
