Віки пройшли понад Карпати
У боротьбі твоїй нерівній,
Бажав ти пута розірвати,
Зажити в Батьківщині вільній.
Не раз відчув під батогами
На власній шкурі панську ласку,
Ходив з закутими руками
І не одну зазнав поразку.
Не раз у болях ти звивався,
І не одну пізнав ти кару,
Та все ж до Сонця поривався,
Хоч і крізь найтемнішу хмару.
Кривавих бур тисячоліття
Тебе ще й досі не зломило,
Та ось тюрму — твоє страхіття
Сокири вістря не розбило.
Та все ж туман розвіє вихор,
Під нашим небом як завіє,
Мине і темрява, і лихо,
І світле сонечко загріє.
