Косички зівялі, які ви сумнії,
Немо ті по полю під вістрьом коси,
Й соненько не світить, бо хмари хмурнії,
Ви просто змарніли квітки без роси.
Ви росли в палату, цвили до сераю,
Й до мене попались на моє вікно,
Я цвіти зівялі слезами зливаю,
На спомин ховаю, до сердця на дно.
Нейшли ви квітоньки, в світлую палату,
Щоб дамам на радість красили серай.
Зайшли ви до мене, в бідную кімнату,
Й посохли, пожовкли… ой як ми вас жаль!
