Прив’язаного руками до прикладів рушниць
мене проводили під лісом палиць
штатні добродії попускали погляди ниць
Збагни: твій світ — тільки ти, один, як палець
Штатні добродії ахкали і охкали,
що ковані чоботи потоптали ненароком траву,
та їх не чули: по спині палиці гахкали
вибиваючи з мене душу живу.
- Наступний вірш → Василь Стус – Продерте небо – до зірок
- Попередній вірш → Василь Стус – Як віщо віє леготом блакить
(Оцінок ще немає)