Рядок акацій. Трактор у ріллю
запорпався, неначе жук на зиму.
І ти, закинена до мене з Криму,
вже торжествуєш: я тебе люблю.
Метелик сірий осені не жде,
він любиться, докупи склавши крила.
О, що коли б ти тільки полюбила,
що, коли б так — ніколи і ніде
не бачити своїх минулих літ.
На роздорожжі обронити слід
юначих днів — не втрапити на стежку.
Чого ж ти спраглі руки подаєш,
обпершися на тоскний стовбур. Де ж? —
То березу чисто всю обсіяли сережки.
- Наступний вірш → Василь Стус – Справедливість
- Попередній вірш → Василь Стус – Просвітку
(Оцінок ще немає)