В бетонованих каналах міста
стікають вогні, усмішки і розмови.
Глухо хлюпає в береги
день —
горішній,
незайманий,
многогрішний.
А ти самотою бредеш
містом. Зажди-но, товаришу! —
з гальмів автомобіль рветься.
А день гуркотить,
гуркотить над поверхами.
І — сміється.
- Наступний вірш → Василь Стус – Мовчазно
- Попередній вірш → Василь Стус – Пісня конфедератів
(Оцінок ще немає)