Василь Стус – Зазираю в завтра: Вірш

Зазираю в завтра — тьма і тьмуща
тьма. I тьмуща тьма. I тьмуща тьма.
Тільки чорна водь. I чорна пуща.
А твого Святошина — нема.
Ні сестри, ні матері, ні батька.
Ні дружини. Синку, озовись.
Поніміли друзі. Чорна гатка
в теміні. Пітьмою — хоч залийсь.
Лиш тремтить, як віра в спроневірі,
копійчана свічка на столі
та шугають люто по квартирі,
ніби кажани, твої жалі.
Шурхоти і шепоти і щеми
то твого спогадування дні,
хлюпотять під веслами триреми,
що горить в антоновім огні.
Все життя — неначе озирання
у минулий вік. Через плече.
Ні страху, ні болю, ні вагання
перед смертю. А господь рече:
відшукай навпомац давню кладку,
походи і виспокійся в нім,
у забутім віці. Тепла згадка
Ще придасться на суді страшнім.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Василь Стус – Зазираю в завтра":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Василь Стус – Зазираю в завтра: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.