У полі чорнозему кусні,
і капле зі стріхи в долоні.
В обійстя вертають бусли
з далекого у сьогодні…
Мої білокрилі вершники
з казками дитинства простими,
я вас зустрічаю черешнями
і яблунями, що цвістимуть!
Я вас зустрічаю лунами,
якими іде безсоння,
країни моєї думами,
гарячими і озоновими!..
Над бурями й землетрусами
коваль лемеші відклепле…
Ходімо у поле, бусли,
узнаєм, чи грунт вже теплий.
А далі – по світу білому
(даруйте, що не спочили)
над затишками і війнами
вберем у зелень могили…
По наших слідах настурції
з гвоздиками зійдуть рано,
і, може, бійці Революції
із братських тоді устануть.
І разом додому вернемо, –
життям їх ясним ясніші, –
садами землі зеленими
в поеми,
балади,
вірші,
що їх написати ще мусимо
й оддати своєму народу…
І слухають мене бусли,
й описують коло на згоду…
