Нодар Нарсія
Не засну. Не знав дня і ночі,
як з роси трави зелені очі
ловлять погляд мій… В цю веремію
про щось інше й думати не смію.
Як природи ярмарок зелений
зачистить з озерами до мене,
зупинитись мить тоді бажаю
і сміюсь, та так, що аж вмираю.
Інша мова, як світанком синім
на луці в покосі сохне сно,
сила в’яне, сон тоді тікає,
в прохолоді радості немає.
Висохне трава і пожовтіє,
мов сірник, що не горить, а тліє.
Горе в грудях серце важко давить,
сил не маю посміхнутись навіть.
