Володимир Підпалий – Монолог старої хати: Вірш

Я відслужила на землі своє.
Хоч промінь світла ще по стінах бризка,
вже сволок, де була твоя колиска,
прогнувся низько – і тепер гниє…
Ще вечорами йдуть пісні сюди,
натомлені, закурені, зі степу
і на моїм порозі – перечепі –
ще залишають голубі сліди…
Я відслужила, наче добрий кінь.
Ти не піднось моє сумління в сором,
що зараз для твойого кругозору
зіниці моїх вікон завузькі.
У них доба світилася твоя,
коли було країні гірко й туго,
коли варила мати суп з макухи
між звершень, голоду
й фашистських злодіянь…
Тоді лягав у стіни мої біль,
де пелюшки, і поминки, і спрага.
Та бились у травневу шибку птахи,
для трударя віщуючи хліб-сіль…
Я доглядала часточку тепла…
Узяте в сонця –
сонцю повертаю!
Благословенна –
вас благословляю!
…Я віджила.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Володимир Підпалий – Монолог старої хати":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Володимир Підпалий – Монолог старої хати: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.