Володимир Сосюра – Васильки: Вірш

Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щасті у душі моїй.

Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем — я і ти.

Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.

Аналіз вірша “Васильки” Сосюри

Вірш написаний у 1939 році за мотивами народної пісні. Твір поєднує в собі зміст трьох напрямків лірики ‒ філософської, пейзажної та інтимної.

Головна ідея вірша ‒ невмирущість справжнього кохання.

Твір має сюжетну лінію. Закоханий герой порівнює очі коханої з васильками на початку твору, проте він розуміє, що люди не вічні і сподівається, що колись він з коханою перетворяться на волошки, щоб надихати на любов наступні покоління закоханих.

У творі присутні такі художні засоби:

• Паралелізм ‒ традиційний для українського фольклору прийом, який закликає показувати всі процеси у суспільстві, стан душі тощо через природу і стихії, тут переосмислений і оновлений, кохання й життя людини показане крізь призму цвітіння квітів;
• Порівняння ‒ «роки, мов хмарки», поле буде синіти «як тепер»;
• Епітети ‒ «невідомий», «далекий», «рідні»;
• Обрамлення ‒ твір починається й закінчується з порівняння очей коханої жінки з васильками;
• Повтори ‒ «васильки у житі», «синіють/синіє», «може»;
• Метафора ‒ «сповнений привіту»;
• Протиставлення ‒ нові закохані будуть йти, «але нас не буде».

Вірш написаний у формі звернення до коханої, на це вказує звернення «моя мила». Ніжні почуття демонструє вживання зменшувально-пестливої лексики ‒ «хмарки», «квітки».

У творі вжиті розповсюджені символи:

• Поле ‒ символ життя й добробуту. «Синіє поле» ‒ життя має бути в любові і взаємопорозуміння, в парі;
• Хмарки ‒ зміна гарних і поганих часів;
• Очі ‒ символ відвертості;
• Квітки ‒ щире кохання. У даному випадку для порівняння обрані невибагливі польові квіти, які показують кохання простим, щирим, добрим.

Крізь весь вірш проходить кольоровий образ. Сині васильки, синіє поле, синіють гаї і найголовніше ‒ «синіє щастя». Зазвичай синій колір тлумачиться як холодний і до кохання його не вживають. Кольорами кохання вважаються червоний, рожевий, іноді ‒ білий, якщо мова про платонічні і невинні почуття. Чому ж автор обрав синій, невже тільки через колір очей і квітів?

До кінця вірша стає зрозуміло, що синій у даному випадку ‒ символ відповідальності, стабільності, впевненості в завтрашньому дні. Недарма це один з улюблених кольорів бізнесменів ‒ синій є кольором чесності, прозорих відносин. Тож ліричний герой, який сподівається і в наступному житті, будучи квіткою, залишатися поруч з обраною жінкою, обрав для цього вірша дуже точну кольорову гаму.