У брилі мармуру із прожилками нервів
живе мій дух. Уранці, вдень і ввечері,
узявши в руки молоток сліпий,
я оббиваю мармур, а сліпим різцем
намацую небачене й незриме. Облітають
осколки й скалки з брили. Облітають
із мене молодість, снага й завзяття.
Щодня — все той же молоток в руках сліпий,
щодня — різець сліпий в руках той самий…
Лиш брила мармуру поменшала моя…
- Наступний вірш → Євген Гуцало – Черничка-ніч запалить свічі
- Попередній вірш → Євген Гуцало – Розуміння
(Оцінок ще немає)