Наталочці Лівицькій
1
Як перший пелюсток весни —
Ваш променистий лист.
І знов, і знов в казкові сни
Ці дні перелились.
І знов веселий вітер п’є
Цей вогкий дух землі,
І серце збуджено моє
Сплітати циклі літ.
2
І час настав. І сталось вічне.
Співали весняні вітри.
І квітень під снігами січня
Ту зустріч подихом зустрів.
Які ж наворожили зорі,
Що два життя в людській імлі
Побачать віддалі прозорі,
Розквітнуть казкою землі?
Який же янгол зореокий
З нічних небес на нас вказав,
І Бог забув про синій спокій,
І в вічність нас заколисав!
І розійшовся, і розтанув
Цей бідний світ земних пустинь:
З-за міжпланетного туману
Безсмертя засквозила синь.
Й не знаю вже: ці очі вічні —
Чиї? Коханої? Сестри?
Ось квітень розцвітає в січні,
Співають весняні вітри.
