I
Обпалені уста й цупкі гадюки рук, —
І чорна пристрасть знов пекучим чорним вітром,
А десь гудуть скрипки — під пестощами мук
І вторять цілу ніч — глухим похмурим цитрам.
Солодка тьма лягла густим п’янким повітрям,
Ніч катувань і зла заводить темну гру, —
Зловісно-низько так північний кряче крук
Назустріч привидам необоримо-хитрим.
Ні іскри — ні вогню. Смертельна німота.
Лиш темна метушня глухих, сліпих агоній.
Цілуй, цілуй мене, бо ж знаю: ти — не Та…
І в вітрі пристрасти татарський свист погоні:
Ось-ось — в проклятій тьмі хроплять скажені коні
І тяжко гупають нещадні копита.
II
Перегриміло. Одгуло.
Всю ніч стріляло блискавками.
І вже не знаю: чи було,
Чи ніч мене дурила снами.
Перегриміло. Одійшло.
І знову сонце, знову ранок,
І де грозою пропекло, —
Лишилась тільки чорна рана.
Затягнеться і заживе,
Живе життя ізнов покличе, —
Побідний день вгорі пливе,
Туман тіка услід за ніччю.
І тільки сльози — зливи зла. …
І тільки квітничок зіпсован..
Перегриміла, одгула
Ніч горобинна, ніч грозова.
