Триптих
1. У молодості
Коли проходить перший приступ,
Опісля виходу з піке,
Шукаєш філософську пристань,
Щоб зрозуміть життя таке.
І задоволеність —
ресорами —
Гойдає в інший вже кінець,
Ти помічаєш, що у морі,
Де камінець,
то й лизунець.
Коли ж стрічаються гранчасті,
Або — націлені вперед,
То співчувають їм:
— Нещасні.
Нічого. Море обітре.
І вже думкам орбіти мало,
Вже муля істина стара:
Попи ж завжди добро віщали,
Але й жили ж…
з того добра.
Та що там архаїчній казці
До модерновіших тенет:
Згадай, в якій заходить масці
Твій друг до шефа в кабінет.
Або отой…
в руках перо є,
Та вашим й нашим він піє,
Крізь негативного героя,
Та все ж протягує своє.
І враз.
Крізь лизунці-обличчя,
Крізь мармеладовий парад,
Засяє у своїй величчі
Альтернатива барикад.
Де знаєш з ким.
Де знаєш — хто ти.
Де спалено мости назад.
Якщо — не “за”,
тоді ти — “проти”,
Якщо ти — “проти”,
ти — не “за”.
І вихід — бій. І стань супроти.
Відкинь манірне і слизьке.
Заради справжньої турботи
Я знову згоден — на піке.
2. У зрілому віці
Колись дурні платили внески,
Розумні — витрачали їх,
Та міфи знов старі воскресли.
І сміх, і гріх. І гріх, і сміх.
Бо люд забув, що в світі правда
Була і є лише одна:
Дурні підуть на барикади,
Розумні — стануть до стерна.
А щастям марити і снити —
У цім слов’янська наша суть,
Бо до державного корита
Всі революції ведуть.
3. А тим часом
Ми ступаєм до бою нового
Знов за царство тиранів-царів,
Знов за церков, попів і за Бога,
І за панство неситих панів.
Ми ступаєм,
ступаєм,
ступаєм…
Озирнусь, а на серці — журба.
Чи то жив, чи не жив —
я не знаю.
Не життя, а лише боротьба.
Мо’, неправедна в мене дорога,
Каменярська снага — не мені.
Я прошу і в людей, і у Бога:
— Не спаліть Україну в огні.
