Бувають дні:
У небі Сонце й Місяць,
Мов крапка й кома
В книзі голубій,
І сизі хмари
Юних голубів
Дощами й тінню
Небо не завісять.
Бувають дні:
І Радість, і Печаль,
Мов ждеш того,
Кого не хочеш бачить…
І сам до себе звернешся:
— Юначе!
Та скроні
Білим подихом
Мовчать.
