Вилазьте, діду!
Залпи не гримлять.
Не дибляться під насип
Ешелони.
Давно вже помінялися
Закони,
За котрими вас можна
Розстрілять.
Явіть же світу
Свій трагічний лик.
Не бійтеся.
Бо помста вже не в моді.
Хіба що, може,
Вріже вам по морді,
Як вип’є чарку
Котрийсь фронтовик.
Ото й вся кара.
Відкривайте ляду.
Печерний житель
У двадцятий вік.
Ще й реабілітує вас
Сільрада,
Хоча наш голова —
Теж фронтовик.
Умийтеся в дворі,
Але не йдіть,
Ви чуєте?
Не слід вам йти у баню.
Старий Омелько там…
На дерев’яній…
Він вам ні за що
Не подасть води.
І повз сусідів.
Там одна Секлета,
В якої не всі дома,
Бо в дому —
Мовчать
тринадцять
вижовклих
портретів.
Не йдіть повз двір той.
Знаєте, чому.
І в центр не йдіть.
Розбудите. Там сплять.
Обнявшись міцно
у могилі братській.
Вони ще не знають звичаї солдатські,
І що робить
з одступником од клятв.
І ми в роду
Не терпимо хули,
Але прийміть
од матері
прокляття
За те,
Що аж чотири кулі батька
Не захотіли
Порівну ділить.
Вилазьте!
Та щільніше мружте очі.
Не ваш цей день.
Оце — не ваше світло.
Вилазьте!
Діткам будете в наочність,
Як не потрібно жити
В цьому світі.
