Рік 1970-й
Іще не поснулі у шхунах і шпалах.
Не дошки, не вулики і не стовпи, —
Дерева
Тремтіли і хилитались
Під болісні зойки ковзьких бензопил.
І поміж лафети зелені простромлені,
Здіймалися стовбури жерлами ввись,
І, наче бобіна записаних споминів,
Кругами на зрізах літа уляглись.
Коли защемлять у дротах телеграми,
Наллявшись їх радістю, криком і болем,
Дерева безрукими стануть стовпами,
Орбіти у небі накреслять собою.
Загусне їх піт креозотом на шпалах,
Як тисячотонно наступлять на груди
Важкі поїзди.
А земля веснотала
Кружінням колеса стодзвонні прокрутить.
Дерева хитались.
Дерева тріщали.
Уже неживі, але й вмерти не сміли,
Бо встигли побачить, допоки не впали,
Як щось навкруги ще таки зеленіло.
Рік 1990-й
Народе мій!
Люба вкраїнська родино!
Про долю твою
так писав я в годину застою.
І в смерті дерева
таки ж не стають на коліна,
І ми Україну
таки здіймемо над собою.
