Ще холонуть слова
У твоїх нерозкритих конвертах,
І дорога розлук
Наше “ми” не вертає назад.
Я — хвилина твоя.
Ще повторює пам’ять уперто.
Тільки ти поверни,
Поверни меті той листопад.
Хай тепер, як тоді,
По алеях Дубового гаю
Міріади листин,
Як стривожені птахи летять.
Я не кличу тебе.
У минуле стежок не шукаю.
Тільки ти поверни,
Поверни мені той листопад.
Твої доторки рук.
Твій цілунок найперший, несмілий.
І найкращі слова.
Ні. Не зміг би я іншій віддать,
Але є ще і те,
Що належить одному мені лиш,
Тож, прошу, поверни,
Поверни мені той листопад.
