Говорять, людські діти всі, як діти,
Усе додому тягнуть і все пруть.
Ну, а мої — прекрасні пустоцвіти —
Лише з батьків, лише з батьків деруть.
Я їм три хати звів ажякнайліпші,
Гуляло новосілля півсела.
Я дав всім трьом по дві освіти вищі,
Одна чомусь їм не допомогла.
Але завжди, завжди прекрасно знаю,
Чому в дітей однакові ймена,
Вони всі твоє в мене — Татодаї,
Й ніколи вже не будуть: “Тато — на!”
Але люблю, затято і щосили,
Кручусь, верчуся і не маю зла.
…Коли ми їх із жінкою робили, —
В думках дружина на базар ішла.
- Наступний вірш → Вадим Скомаровський – Льодяниця
- Попередній вірш → Анатолій Рекубрацький – Земля нас не навіки народила
(Оцінок ще немає)