Ви ще згадаєте мене
не раз у колотнечі світу,
коли дорога вас мине,
коли вам зірка не засвітить.
Я вам являтимусь, як гріх.
Під небом іншої любові
вам будуть червоно горіть
мої багаття вечорові.
Ви ще згадаєте колись
негадано посеред свята
моїх зіниць пекельну вись,
мого чола гординю кляту.
Я вам болючо заболю,
лиш почорнію білим світом:
довічна каторга жалю —
куди від неї нам подітись?
І протечуть літа земні
за синю даль, за обрій дальній —
і ви згадаєтесь мені
у спогаді моїм останнім.
