Не кип’ятись і воду злий!
Своїм походженням і зростом
Не вийшов я… Але непросто
Мене дістати… Низовий,
Я верховому дати можу
Прочухана – з коня стягну
Й боки зманіжені намну,
На двічі ребра перемножу.
Це, так би мовити, пролог…
Ні з ким я битися не буду,
Ні позиватися до суду,
Ні вести мирний діалог.
Доволі з мене щирих слів,
Відверто сказаних прилюдно
Й розтиражованих повсюдно,
Де ти ославитись поспів.
Ти на чужім хотів горбу
До раю впхатись,
Ще не вмерши, –
Таких ми бачили,
Й не вперше
Їх затавровуєм “табу”.
Табу – на вихід і на вхід,
Табу – на хочу і не хочу,
На місію псевдопророчу
І послідовний слів послід.
Я не скасую ці “табу”
Анізаякої нагоди –
За будь-якої ти погоди
Тягни з “табу” життя гарбу!
А я ніколи, як завжди,
В голодомори й холокости,
Не побоюся ні корости,
Ні будь-якої ще біди;
Ні лободи в піснім борщі,
Ні слова підлого якого…
Коріння роду низового
Вгруза все глибше по дощі!
