Леся Українка – Тиша морська: Вірш

В час гарячий полудневий
Виглядаю у віконце:
Ясне небе, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце.

Певне, се країна світла
Та злотистої блакиті,
Певне, тут не чули зроду,
Що бува негода в світі!

Тиша в морі… ледве-ледве
Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.

З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем, –
В’ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем,
Стиха весла підіймає,
І здається, що з весельця
Щире золото спадає.

Як би я тепер хотіла
У мале човенце сісти
І далеко на схід сонця
Золотим шляхом поплисти!

Попливла б я на схід сонця,
А від сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.

Не страшні для мене вітри,
Ні підводнії каміння, –
Я про них би й не згадала
В краю вічного проміння.

Аналіз вірша “Тиша морська” Лесі Українки

Вірш написаний у 1890 році під час перебування в Євпаторії. Юна Леся Українка відкриває для себе красу далеких країв і захоплюється ними, хоч до моря її привозять, щоб полегшити хворобливий стан.

Прекрасний зразок пейзажної лірики. Головна ідея твору ‒ уславлення гармонії природи, яка дарує людині радість і натхнення, наснагу жити далі.

Структурно вірш складається з двох частин. Перша ‒ опис пейзажу, який вразив ліричну героїню. Друга ‒ виклад мрій ліричної героїні, на які її надихає морський пейзаж.

Чіткий розподіл внутрішнього світу ліричної героїні і зовнішнього підкреслений вікном ‒ лірична героїня милується морським пейзажем, перебуваючи в закритому приміщенні.

У творі використані такі художні засоби:

• Повтори ‒ «ясне», «ледве-ледве», «злотиста», «хвилі» ‒ «хвилечки», «човенце»;
• Епітети ‒ «полудневий», «малі», «білі», «перлиста»;
• Персоніфікація ‒ «вʼється стежечка»; «проложило сонце» (шлях), «колихає море»;
• Алітерація ‒ велика кількість свистячих звуків «с» та фрикативних «х» надає відчуття спокою, тиші й інтимності.

У творі використано чимало символів:

• Сонце ‒ життєдайне тепло та світло;
• Море ‒ свобода і потужна сила;
• Схід ‒ нове життя;
• Захід ‒ старість;
• Шлях ‒ життєвий вибір;
• Підводне каміння ‒ серйозні перешкоди, які непомітні стороннім і стають неприємними сюрпризами;
• Негода ‒ горе і біда;
• Віконце ‒ можливість побачити кардинально інше життя;
• Весельце ‒ можливість керувати своїм життям;
• Золото ‒ цінність;
• Вітер ‒ зміни. У даному творі акцент на відсутності вітру ‒ спокою і стабільності.

У поезії специфіка сонячного дня біля моря передана двома символічними для України кольорами – блакитним і золотистим, які надають відчуття світла й простору. Підкреслюють легкість картинки білі вітрила.

Очевидне протиставлення ліричної героїні, яка перебуває у будинку біля вікна, невідомому персонажу, який удалині править човенцем. У словах про те, що ліричній героїні краплі води, які зриваються з весельця, здаються чистим золотом, відчувається заздрість до того, хто має здоровʼя, силу, волю і скористався цим для того, щоб вийти в море. Ми памʼятаємо, що Леся Українка з дитинства тяжко хворіла.

Прагнення вийти за межі можливого, абсолютна безстрашність ліричної героїні продемонстрована в останніх рядках поезії ‒ далеке проміння манить так, що підводне каміння і інші небезпеки не страшні і здаються незначними.