Заспіваю вам не пісню
Про стару старовину,
Розкажу я вам не казку,
А бувальщину одну.
Розкажу вам про минуле,
Що вже мохом поросло,
Що, нащадками забуте,
За водою поплило.
Перед вами стародавні
Пройдуть хвилями часи,
Із могил до вас озвуться
Наших предків голоси.
Наших предків, що блукали
По страховищах-лісах,
Що з природою змагались
Тільки з вірою в серцях.
Ах, тоді була живою
Вся природа навкруги
І людину оточали
Духи – друзі й вороги.
У часи ті Бог великий
Не ховавсь в небесній мглі,
А усі боги родились
І вмирали на землі.
Рано вдосвіта на сході
Прокидавсь ясний Дажбог
І ходив-блукав до ночі
Синім степом без дорог.
По зелених пишних луках
Волос пас овець гладких,
Грів їх вовною м’якою,
Одганяв вовків від них.
Над дрімучими лісами,
По пустелі степовій
Бог Стрибог літав на крилах,
Грав на кобзі золотій.
Бог Перун на чорних хмарах
Вічно землю об’їздив,
Часом плакав, як дитина,
Часом сурмами будив.
Часом гнівом його серце
Наливалось, як огнем:
Левом він ревів з-під неба
І погрожував мечем.
А в річках жили русалки,
Хапуни-водяники,
Лісовик свистів у лісі,
І сміялися мавки.
Треба добре було знати
Душі всіх богів земних,
То коритись, то змагатись,
То просити ласки в них.
І змагалася людина,
В вперед невпинно йшла,
Де ясним промінням-цвітом
Дивна папороть цвіла…
…Заспіваю нам не пісню
Про стару старовину,
Розкажу я вам не казку,
А бувальщину одну.
Розкажу вам, як на горах
Ставний Київ наш постав,
Як він жив і розвивався,
Як столицею він став.
Хто й коли у нього княжив
І в який ходив поход,
Хто боровсь за Україну,
За державність, за народ.
Розкажу вам, як боролись
Наші прадіди колись,
Як за щастя України
Ріки крові розлились.
Розкажу, чому і досі
Чути стогони її
І чому так довго в хмарах
Сонце рідної землі…
Заспіваю вам не пісню
Про стару старовину,
Розкажу я вам не казку,
А бувальщину одну.
Аналіз вірша “Заспів” Олеся
«Заспів» — поетична оповідь про загадкове, героїчне та прекрасне минуле українського народу, є вступною частиною до збірки «Княжа Україна», в якій розповідається про давню Україну часів Київської Русі. Тема твору: коротке перерахування основних подій, звичаїв, вірувань та язичницьких богів пращурів, міфічних істот, розповідь, яку автор планує далі розповісти детальніше.
Мета вірша: підготувати читачів до історії старовинної України, про те, як вона виникла, яким був її розвиток, як постав Київ і чому сьогодення виглядає саме таким. Вид ліричного твору: історико-патріотичний, жанр — поема, у якій проступають характерні ознаки билини. Це возвеличення «славного» Києва і подвигів предків, які постійно боролися за своє виживання, зображення богів як живих істот (персоніфікація) і натяк на «дивну папороть» як віра у чудо-квітку, що відкриє для людини усі скарби.
Ідея вірша: уславлення героїзму прадавніх українців, їхніх патріотичних почуттів, безмежної відданості рідній землі. Тогочасна людина (мається на увазі ціле покоління) ніколи не здавалася, то просила ласки, то була покірною або жорстоко змагалася, але «вперед невпинно йшла». Прийом кільцювання, що використовує автор, підсилює враження поринання у «стару старовину», викликає зацікавлення: як же «постав Київ» та як предки «з природою змагалися». Автор хоче показати читачам, що стародавні боги були, як звичайні люди, змальовує їхні заняття, буденні для хлібороба і пастуха.
Поема написана милозвучною мовою, вражає багатством епітетів: «страховищах-лісах», «в небесній млі», «кобзі золотій», «ясним промінням-цвітом», «ставний Київ»; метафор: «минуле… мохом поросло», «пройдуть хвилями часи»; порівнянь: «Часом гнівом його серце Наливалось, як огнем: Левом він ревів з-під неба».
Метафора «як за щастя України ріки крові розлились» показує, як наполегливо прадіди боролися за державність і щастя народу, не шкодуючи власного життя і вірили в краще майбутнє. Поет не називає конкретних імен героїв, але повторенням слова «хто» змушує замислитися, хто саме і якою ж ціною здобував державність України. «Сонцем рідної землі», яке довго знаходиться в хмарах, митець підкреслює, що наші предки постійно борються з ворогами-загарбниками, про те, що і в новітній історії країни складні часи і підневільне становище.
Поема має перехресне римування, Олександр Олесь використовує здебільшого чоловічі (об’їздив-будив) й жіночі (йшла-цвіла) рими, деякі рядки не мають чіткого римування, та ритмомелодика вірша наближена до фольклорних билин.
