Біль пересилю, забуду про рани,
твердо на ноги зведусь.
Вийду один із бузкового ранку,
сонцю назустріч піду.
Сили додасть землі прохолода,
вроду поверне срібляста роса.
В груди ударить п’янка насолода,
шатами вкриє заквітчаний сад.
Враз захмелію, як на весіллі,
сам одягну я черешні вінок.
Ткнуся вустами в заквітчане гілля,
й подругу білу покличу в танок.
- Наступний вірш → Олександр Рябошапка – Відверто
- Попередній вірш → Мар’яна Савка – Україна
(Оцінок ще немає)