Знов захмарилось високе,
І велике, і страшне…
Кволе, в світі одиноке
Знов запитує мене:
“Чи ти встоїш проти долі
В гордих старощах твоїх?
Чи – не буде вже ніколи
Днів мені тихих, ясних?”
Серцю кволе, тихомирне!
Ми з тобою знаєм світ,
Твориво тиранства хирне
Від Німвродових ще літ.
У неправдах зачинають,
У болізнях вагонять,
Беззаконство порождають, –
Правда, совість, розум сплять.
Утомившись боротьбою
З натовпом тупим, сліпим,
Розквитались ми з судьбою,
Горді в самоті стоїм.
Хоч захмарилось високе,
Вище хмари злетимо..
Серце в світі одиноке!
Ми над громом стоїмо.
Унизу огнем він грає
І торохкає-гримить.
А над нами той витає,
Хто сказав: “Да буде світ!”
Як снаги ж у нас не стане
Крізь хуртовину пройти,
Кодло людське, окаянне,
Мов темницю, кинеш ти.
В тій темниці, одиноке,
Вже зреклось ти суєти,
Линь же, горде, у високе
Небо правди й красоти.
