Павло Глазовий – Про бідного Льову і державну мову: Вірш

Зустрілися на базарі
Дамочки знайомі.
– Як ваш Льова поживає?
– Сидить у дурдомі.
Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар’єр – біда тобі,
Як не знаєш мови.
Вчився Льова так старанно,
Що не бачив світу,
Але ідишу не вивчив,
Не знає івриту.
Як почина балакати,
Ні складу, ні ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.
Потикався бідний Льова
В різні установи,
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.
Скрізь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бідний Льова
З фанери плаката.
Накарлякав: “До такого
Життя ми не звичні.
Ми – євреї особливі,
Російськоязичні.
Вимагаєм від кнесета *
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!”
Гукав Льова під кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.
Мало йому не побили
На лобі плаката.
Тепер в Льови у дурдомі –
Окрема палата.
Щоб знав, дурень, що Ізраїль –
Розумна держава.
Нав’язувать чужу мову
Там не мають права.