Не бував ти у наших краях!
Там же небо — блакитні простори…
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б’ється і б’ється в грудях…
Не бував ти у наших краях.
Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся? —
Єсть там люди — й зросли у степах,
Що не люблять, не вміють ридати.
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах… —
Не бував ти у наших краях.
Аналіз вірша “Не бував ти у наших краях” Тичини
Вірш опублікований у 1924 році і цей рік вважається роком його написання. На той момент Павло Тичина переїхав з Чернігівщини у Харків, що був тоді столицею України, і розпочинає нове творче життя у статусі редактора журналу «Червоний шлях». Це дає йому можливість творчого самовираження, але й ностальгію за рідним краєм.
Твір належить до жанру пейзажної та патріотичної лірики.
Головна ідея вірша ‒ возвеличення краси природи й гармонійного існування людини у цій природі. Вторинна ідея ‒ заклик до оптимізму та моральної стійкості.
Ліричний герой звертається до невідомої особи, розповідаючи про свою Батьківщину і людей, які там живуть.
Структурно вірш складається з двох частин. У першій описується винятково краса природи і є легкий натяк на те, що тут живуть величні люди. Свідченням присутності людей, окрім власне ліричного героя, є могили. І велич могил вказує на духовну велич тих, хто тут похований ‒ і тих, хто поховав цих людей.
Друга частина вірша присвячена людям і сприйняттю людини через образ природи. Ліричний герой спілкується зі співрозмовником та протиставляє йому, очевидно, столичному жителю, простих, сильних і оптимістичних мешканців села, які не вміють і не хочуть ридати. Сила духу підкреслюється піснею, яка звучить під час найбільш важких робіт, яскравим зразком чого є орання нивки.
Емоційність власне ліричного героя проявляється у першій частині вірша і підкреслюється рясним використанням означальних займенників «сам» і «весь» і перерахуванням широкого спектру емоцій ‒ «тремтиш» (очевидно, від хвилювання), «смієшся», «ридаєш».
Структурний поділ підкреслюється повторенням фрази «Не бував ти у наших краях».
У вірші використані такі художні засоби:
- Повтори ‒ «Не бував ти у наших краях», «бʼється і бʼється»;
- Гіпербола ‒ «могили, як гори»;
- Епітети ‒ «блакитні», «веснянії»;
- Протиставлення ‒ «Не вміють ридати» і «бачу… в сльозах».
Посилює протиставлення емоційного настрою співрозмовника ліричного героя і людей з його Батьківщини узагальнення ‒ «завжди в сльозах» і «не вміють ридати».
Динамічності та емоційності віршу додають частки – «ах», «ж», прислівник «ген-ген».
Автор використав складну систему римування. У кожній частині вірша перші 4 рядки заримовані кільцевою римою, друга 4 рядки ‒ паралельною, при цьому повтори закільцьовують і обидві частини вірша, і весь твір. Це надає віршу особливої мелодійності та пісенності.
Твір входить до збірки «Вітер з України».
У грудях щемить від цих рядків. Особливо вони актуальні для мене зараз, коли знаходжусь далеко від рідної домівки. Хоча вірші Павла Тичини подобались мені і в шкільні роки, їх і із задоволенням вчила напам’ять і досі пам’ятаю.
Чудовий вірш, хочу його вивчити!