Не бував ти у наших краях!
Там же небо — блакитні простори…
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б’ється і б’ється в грудях…
Не бував ти у наших краях.
Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся? —
Єсть там люди — й зросли у степах,
Що не люблять, не вміють ридати.
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах… —
Не бував ти у наших краях.
(7 оцінок, середнє: 4,86 із 5)
У грудях щемить від цих рядків. Особливо вони актуальні для мене зараз, коли знаходжусь далеко від рідної домівки. Хоча вірші Павла Тичини подобались мені і в шкільні роки, їх і із задоволенням вчила напам’ять і досі пам’ятаю.
Чудовий вірш, хочу його вивчити!