Ви знаєте, як липа шелестить
у місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї?
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї…
“Я твій” — десь чують дідугани,
А солов’ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
Аналіз вірша “Ви знаєте, як липа шелестить” Тичини
Вірш раннього періоду творчості Павла Тичини. Твір написаний у 1911 році. Зразок інтимної лірики, у якій літературний герой є ровесником автора ‒ нерішучим закоханим юнаком.
Ліричний вірш (елегія), що через красу природи оспівує почуття ліричного героя. Твір переносить читача у місячну ніч, оскільки автор звертається до різних органів чуттів. Візуальний ефект від сяйва місяця, шелестіння листочків показує алітерація, прагнення поцілунків дає відчуття дотику й навіть липа обрана невипадково, адже має духмяний цвіт.
Тема вірша ‒ зародження кохання, що змушує літературного героя мріяти про кохану, шукати прекрасне навколо й перейматися щодо подальших стосунків. Одночасно проявляються мрії, бажання, гармонія людини і природи. Існує два шари сприйняття тексту ‒ перша строфа демонструє бачення юнака і його прагнення, друга ‒ бачення більш зрілого чоловіка. У другій строфі і гаї відображені старими, і ліричний герой не просто відчуває зародження почуття, але й проявляє свою готовність до стосунків, стверджуючи: «Я твій!».
Вірш, написаний ямбом з перехресним римуванням, звучить мʼяко і плавно, алітерація ‒ використання шиплячих і свистячих ‒ робить декламацію більш приглушеною, відповідно підсвідомість сприймає цей твір як інтимне нашіптування.
Людина й природа одночасно єдині і протиставлені. Цей паралелізм ‒ класичне для українського фольклору рішення, яке широко застосовується у неоромантичній літературі.
З одного боку, ліричний герой спостерігає за природою, з іншого ‒ старі гаї все бачать крізь тумани, що вказує на те, як багато подібних історій вони вже бачили.
Нестандартні шестирядкові строфи, у яких чоловічі рими чергуються з жіночими, рядки різної довжини демонструють хвилювання є втіленням переривчатого серцебиття закоханого.
Риторичні заклики й запитання змушують читача звертатися до свого особистого досвіду і проживати завдяки цьому стан закоханості разом з ліричним героєм. Лірична героїня пасивна ‒ вона просто спить. Не вказані ніякі її ознаки, що також дозволяє кожному читачу наділяти її індивідуальними рисами з власного досвіду.
Вірш насичений символами ‒ місяць і туман як символи таємничості, очі ‒ дзеркало душі і пробудження як прагнення зближення, соловʼї ‒ оспівування інтимних почуттів.
Це перший друкований твір Павла Тичини. Дебют проклав дорогу до цілої збірки «Сонячні кларнети» і літературного явища «кларнетизму».
(10 оцінок, середнє: 4,60 із 5)
Ще зі шкільних років пам’ятаю вірші Тичини, чомусь завжди вважала його радянським “офіціозним” поетом, що пише виключно про природу, народ, Україну. А виявляється, він ще і лірик.